Що приховано в кімнаті чикаґського прибиральника?

Дізнайтеся про одного з найцікавіших представників "аутсайдер арту" — Генрі Дарджера

darger


1971 рік. Стара людина в потертому піджаку, що сидить на сходах свого будинку на Вебстер Авеню в Чикаґо. Вірогідно, фотограф зробив цю світлину через брак цікавішого матеріалу, адже на ній — нічим не примітний прибиральник з Католицького госпіталя, який постійно говорить з собою та збирає сміття зі старими газетами.


Водночас тільки рік з лишком відділяє цю фотографію від виїзду старого зі своєї кімнати, щоб провести останні дні в будинку пристарілих імені Св. Августина. Скоро після цього лендлорд, зайшовши до його кімнати, знайде поруч з колекцією викинутого взуття, ниток та кількома іконами десятки тисяч сторінок та сотні малюнків одного з найцікавіших представників “аутсайдер арту” — Генрі Дарджера.


Важко сказати багато про життя Дарджера. Раннє сирітство, зростання в інтернаті, переведення до Іллінойської школи для дітей з психічними порушеннями, дві спроби втечі, остання з яких була вдалою, 54 роки роботи прибиральником у чикаґській лікарні, смерть. Принаймні, це те, як його біографію бачили люди за його життя, адже зовнішньо непримітне існування в реальному світі Дарджер намагався компенсувати створенням світу уявного. Називався цей світ “Царством Незбутнього”, як описано в його ілюстрованому романі довжиною в 15145 сторінок під назвою “Історія дівчат Вівіана, в тому, що відоме як Царства Незбутнього, про гландеко-ангеліанінську бурю війни, викликану повстанням дітей проти рабства”.


Царства Незбутнього” — це епос війни між християнською країною Еббіенією та загарбниками-рабовласниками Гланделеніанами. У фокусі оповіді — життя семи дочок християнина Роберта Вівіана, які беруть участь у повстанні проти загарбників. Однак, не завжди Дарджер був милосердним творцем у своєму світі, тому сцени битв у романі подеколи закінчуються вбивствами та поневоленням дітей з Еббіенії.


henry-darger collage


Головним джерелом натхнення для нього була Елзі Парубек — пʼятилітня дівчинка, яка у 1911 році була жорстоко вбита у сусідньому місті. Це ставлення до дітей в тогочасному суспільстві (а згадаємо також, що закони, регулюючі працю неповнолітніх, зʼявилися у США тільки у 1930-х) було важливим чинником, щоб тема дітей і насильства над ними стала основною у творах Дарджера. Окрім заснування зі своїм (ледь не єдиним) другом Вільямом Шледером “Товариства захисту дітей”, Дарджер також прагнув захистити дітей у своєму художньому світі, тому дівчата на ілюстраціях часто тримають в руках багнети та кидають в загарбників гранати.


darger-war


Через невміння малювати, у своїх ілюстраціях Дарджер використовував вирізки з газет та шаблони, які він розмальовував та дописував. Вірогідно, найважливішою була фотографія саме Елзі Парубек, з якої автор черпав натхнення. Проте, одного дня Дарджер загубив її фото. Вбивство відбулося вже давно, і він більше не зміг знайти той номер газети, де йшлося про злочин. Єдиним виходом для Дарджера, у якого майже не було друзів, було звернутися до Бога. Після декількох спроб вимолити повернення фотографії письменник перейшов до шантажу. У спеціальному блокноті, відведеному для “спілкування” з Богом, Дарджер писав, що якщо фотографія не буде повернена, християни з “Царства Незбутнього” будуть страждати. Вірогідно, запити Дарджера залишилися без відповіді, бо немала частина сцен та ілюстрацій книги переповнена смертями маленьких дівчат, вирізаних з газетних коміксів…


darger hands image


Вічні “торгування” з Богом, компенсація жорстокостей реального світу жорстокостями світу уявного, зроблений напередодні до смерті запис “жодного нормального Різдва за все життя”, дитячі травми та величезна, однак маловідома художня спадщина — все це характеризує Генрі Дарджера — захисника дітей та їх вбивцю.